2. Визначення поняття «платіжний баланс»

Вплив валютної політики на стан платіжного балансу

Платіжний баланс (ПБ) - це статистичний запис підсумку операцій між резидентами країни та інших країн за певний період (квартал, рік).

Отже, він дає кількісну і якісну характеристику зовнішньоекономічної діяльності країни, її участі у світовому господарстві. Під час складання платіжного балансу величезна кількість міжнародних угод, що здійснюються різноманітними економічними агентами, певним чином класифікується і зводиться разом в певні статті, тобто цілу систему рахунків[10,С.132]

Для правильного розуміння й аналізу платіжного балансу необхідно мати на увазі основні принципи його побудови, які передбачають:

1) охоплення всіх зовнішньоекономічних операцій країни за певний період (місяць, квартал, рік);

2) систему подвiйного запису, оскiльки платiжний баланс - це бухгалтерська балансова тотожність, то кожна відображена в ньому операція має бути подана двома записами, що мають однакове вартісне виражен­ня; один із цих записів позначається як кредит зі зна­ком плюс, інший - як дебет зі знаком мінус;

3)  наявність економічної території країни, тобто гео­графічної території, що перебуває під юрисдикцією уряду країни, у межах якої можуть вільно переміщу­ ватися робоча сила, товари і капітал;

4)  введення інституційних одиниць "резидент - нерезидент"; для відокремлення зовнішньоекономіч­них операцій від внутрішньоекономічних МВФ реко­мендує враховувати тільки операції між резидентами і
нерезидентами країни;

5)  визначення ринкової ціни; для реєстрації опе­рацій у платіжному балансі використовуються ринкові ціни, тобто ціни, за якими укладаються реальні угоди
між незалежним покупцем і незалежним продавцем;

6)  вибір розрахункової одиниці; при складанні пла­тіжного балансу країни слід використовувати ту роз­рахункову одиницю, яка застосовується у внутрішніх розрахунках і обліку, а для перерахування даних на долари рекомендується використовувати курс націо­нальної валюти до долара, що фактично діяв на ринку на дату складання платіжного балансу;

7)  визначення часу реєстрації; оскільки кожна опе­рація у платіжному балансі має бути подана двома записами, обидва ці записи в ідеалі мають бути зроб­лені одночасно - у момент здійснення операції;

8)  встановлення джерел інформації; для складання платіжного балансу використовуються: митна стати­стика, статистична звітність грошового сектору, інформація про обсяг зовнішнього боргу, дані про операції з
іноземною валютою тощо.

Повна схема складання платіжного балансу, реко­мендованого МВФ, містить 112 статей. Агрегована схе­ма зводить ці статті у сім блоків (рис. 1.3).

Схема платіжного балансу

Рис. 1.3 Схема платіжного балансу

В аналітичних цілях усі статті платіжного балансу поділяються на статті, що знаходяться "над рискою" і показують рух матеріальних цінностей, весь рух ка­піталу, за винятком зміни міжнародних резервів, і статті, що знаходяться "під рискою" і включають тільки зміни запасів міжнародних резервів уряду і центрального банку.

Навіть агрегована схема складання платіжного ба­лансу досить складна. Зупинимося детальніше на стат­тях, блоках і сальдо платіжного балансу.