1.4 Валютні обмеження

Вплив валютної політики на стан платіжного балансу

Ринкові методи реалізації валютної політики не завжди спроможні забезпечити достатньо ефективний регулятивний вплив держави на валютні відносини . Тому на рівні з економічними важелями реалізації валютної політики виникає об'єктивна необхідність у застосуванні адміністративних інструментів, головним із яких є політика валютних обмежень.

Політика валютних обмежень - це процес розробки й реалізації системи заходів, здійснюваних уповноваженими органами з метою впливу на валютні відносини через установлення певних валютних обмежень, а також механізм контролю за їх дотриманням.

Валютні обмеження - це сукупність законодавчих або нормативних правил щодо заборони, лімітування й регламентації операцій резидентів нерезидентів із валютними цінностями.

Валютнi обмеження як елемент нацiональної валютної сис­теми у сучасному розумiннi цього терміна вперше були запро­вадженi в Австро-Угорщинi та Нiмеччинi, а згодом i в iнших країнах, що вою вали у перiод Першої світово вiйни. Деяке послаблення обмежень спостерiгалося у 1920-х рр. у перiод дії Генуезької валютної системи, коли провiднi країни намагали­ся вiдновити золотий стандарт, хоч i в урiзаних формах. Однак iз початком cвітової економічної кризи 1929-1933 рр. валютнi обмеження знову набули широкого застосування у зв'язку з погiршенням стану платiжного балансу багатьох країн, вте­чею капiталу i масовим знецiненням нацiональних валют.У цих умовах були запровадженi валютнi обмеження на рух капiталiв i виплату державних i приватних боргiв. Ще жорст­кiшого характеру полiтика валютних обмежень набула з по­чатком Другої cвітової вiйни. Головною метою обмежень у цих умовах була мобiлiзацiя державами додаткових валютних ре­курсів для фiнансування воєнних видаткiв. У пiслявоенний перiод запровадження валютних обмежень стало вже звичною практикою реалiзацiї валютної полiтики країн-боржникiв, що мали намїp покращити ситуацiю з їхнiми платiжними балан­сами та поповнити запаси валюти.[6,С.55]

З вiдмiною золотого стандарту та зростанням iнтенсивностi перемiщення капiталiв мiж кра'iнами валютнi обмеження у тiй чи iншiй формi стали невiд'емною части ною валютної полiтики практично в ycix країнах. Нинi рiзниця у способах i формах використання валютних обмежень у рiзних країнах визначаєть­ся рівнем їхнього економiчного розвитку, ступенем державного втручання в економіку та рівнем iнтегрованості вiдповiдної нацiональної економiки у світове господарство. Так, на вiдмiну вiд розвинутих країн, у країнax, що розвиваються, валютнi обмеження зазвичай охоплюють ширше коло зовнiшньоеконо­мiчних i валютних операцiй та вирiзняються бiльшою жорст­окiстю, що здебiльшого пояснюється нестачею валютних pecypciв у цих країнax та необхiднiстю регламентацiї їx витрачання.

За таких обставин полiтика валютних обмежень у рiзних країнах суттево вiдрiзняеться i залежить вiд конкретної еко­номiчної i політичної ситуацiї в тiй чи iншiй країнi у певний перiод часу. Водночас, у зв'язку з тим, що полiтика валютних обмежень об'ективно інтегрованa у тi механiзми, що охоплю­ють бiльш широкi сфери регулятивних функцiй держави, вона має бути спрямована на вирiшення своїх чiтко визначених завдань, якi пiдпорядкованi стратегiчним цiлям державної валютної полiтики i сприяють 'ix реалiзацiї.

У сучасних умовах основними цiлями полiтики валютних обмежень є:

1)  врiвноваження сальдо платiжного балансу країiни;

2)  збереження офiцiйних золотовалютних резервiв;

3) обмеження коливань обмiнного курсу нацiональної ва­люти або пiдтримання його на визначеному piвнi;

4) зосередження валютних цiнностей у руках держав і для вирiшення стратегiчних завдань iї економiчної полiтики;

5) органiзацiя роботи внутрiшнього валютного ринку крaїни.

Реалiзацiя цих цiлей спрямована на забезпечення страте­гiчних завдань державно'i економiчно'i полiтики загалом i валютної політики зокрема у тому разі, коли потрібне застосування адміністративних важелів впливу на валютні відносини, особливо в період нестабільності й криз.