3. Вплив валютної політики на стан платіжного балансу

Вплив валютної політики на стан платіжного балансу

Регулювання сальдо платіжного балансу належить до най­важливіших завдань валютної політики центрального банку, оскільки рівновага платіжного балансу безпосередньо позна­чається на стабільності валютного курсу та грошового обігу всередині країни. Цей вплив реалізується через можливість коливань попиту на іноземну валюту на внутрішньому валютному ринку країни, що є наслідком змін у обсягах та структурі відповідних зовнішньоекономічних операцій, які показуються у платіжному балансі й адекватний аналіз яких дає змогу центральному банку виробити правильні заходи валютного регулювання для забезпечення стабільності валютного ринку та досягнення цілей валютної політики. У зв'язку з цим регулювання платіжного балансу є окремим напрямом  політики держави [8,С.5].

Валютна політика з регулювання платіжного балансу - це комплекс економічних та адміністративних заходів дер­жавного впливу на зовнішньоекономічну діяльність, спрямо­ваних на раціональне формування основних статей платіжно­го балансу, а також покриття його сальдо. Метою такої полі­тики є забезпечення зовнішньої рівноваги національної еко­номіки та оптимальної її участі у світовому господарстві.

Необхідність застосування заходів валютної політики як невід'ємної складової реалізації заходів державного регулю­вання економіки загалом і зовнішньоекономічної діяльності зокрема визначається такими основними причинами:

• по-перше, не однаковий рівень економічного розвитку різних країн світу зумовлює нерівноважний стан їх платіж­ них балансів, що нині характерно для більшості країн і виявляється у тривалому і значному дефіциті в одних із них та над­ мірному активному сальдо в інших;

• по-друге, неврівноваженість платіжних балансів різних країн породжує низку проблем, що виявляються у значних коливаннях обмінних курсів їхніх валют, посиленні міграції капіталів, недостатності джерел для покриття зовнішньої за­ боргованості;

• по-третє, автоматичний ринковий механізм вирівнюван­ня платіжного балансу в умовах обігу нерозмінних на золото паперово-кредитних грошей діє недостатньо ефективно, що потребує цілеспрямованих дій держави з регулювання потоків валютних платежів і забезпечення зовнішньої рівноваги.

Механізм реалізації валютної політики передбачає такі методи регулювання платіжного балансу, які залежать від валютно-економічного становища в країні і стану міжнарод­них розрахунків та спрямовані на стимулювання або обмежен­ня зовнішньоекономічної активності. Тому вибір інструментів валютної політики для регулювання сальдо платіжного балансу залежить від того, чи є воно пасивним, чи активним.

За умов дефіциту платіжного балансу вживаються захо­ди, спрямовані на стимулювання експортних і обмеження імпортних операцій, залучення іноземних інвестицій у країну й обмеження вивезення капіталів (рис. 1.5,1.6).

За активного платіжного балансу валютне регулювання може бути спрямоване на усунення небажаного надмірного активного сальдо, для чого вживаються заходи зі стимулю­вання імпорту й обмеження експорту, сприяння вивезенню капіталів, у тому числі й через надання кредитів, і обмеження їх ввезення в країну.

Інструменти валютної політики, покликані впливати на платіжний баланс країни, поділяються на дві основні групи: економічні та адміністративні.

Економічні інструменти валютної політики регулюван­ня платіжного балансу передбачають використання централь­ним банком країни комплексу заходів монетарного регулю­вання щодо впливу на зовнішньоекономічну діяльність суб'єк­тів господарювання [2,С.297].

До економічних інструментів валютної політики слід відно­сити такі:

1)   девальвація;

2) ревальвація;

3) дисконтна політика;

4) дефляційна політика.

1. Девальвацію, тобто зниження курсу національної валюти,центральний банк проводить шляхом здійснення відповідних інтервенцій при значному дефіциті платіжного балансу. Вона спрямована на стимулювання експорту й обмеження імпорту товарів. Вона робить експортовані товари дешевшими, а імпор­товані дорожчими, обмежуючи їх конкурентоспроможність на внутрішньому ринку. Девальвація сприяє стимулюванню екс­порту і стримуванню імпорту товарів, оскільки національні ви­робники продукції, яка продається за кордоном, отримують так звану девальваційну премію, а отже й можливість знижувати ціну, тобто переваги у конкурентній боротьбі на зовнішніх рин­ках. Водночас девальвація може стимулювати експорт лише за наявності відповідного виробничого потенціалу і сприятливої кон'юнктури на зовнішніх ринках. Крім того, подорожчання імпорту може зумовити збільшення витрат на виробництво вітчизняних товарів, а відтак спричинити посилення інфляції в країні. І нарешті, можливості застосування саме цього інстру­менту валютної політики можуть обмежуватися активною про­ тидією країн - зовнішньоторгових партнерів.

2.     Ревальвація, тобто підвищення центральним банком за
Допомогою заходів відповідної девізної політики курсу національної валюти, використовується для зменшення активності сальдо платіжного балансу шляхом обмеження експорту т варів і стимулювання імпорту. При цьому подорожчання екпортних товарів знижує їх конкурентоспроможність на зов­нішніх ринках, а здешевлення імпорту збільшує його надходження на внутрішній ринок.

3. Дисконтна політика полягає у зміні облікової ставки центральним банком країни з метою впливу на ринкову норму процента і регулювання міграції капіталів. За пасивного саль­до платіжного балансу дисконтна політика має на меті за допо­могою підвищення ставки рефінансування центрального банку підвищити ринкову норму процента в країні загалом, що дасть змогу додатково залучати іноземні капітали в країну, які шу­кають вигідні сфери свого застосування. За активного сальдо - навпаки, зниження облікової ставки центрального банку є до­датковим фактором експорту капіталу з країни.

Утім, при застосуванні девізної політики слід мати на увазі, що підвищення процентних ставок може суперечити потре­бам збільшувати обсяги інвестицій у реальному секторі, рівня зайнятості та стимулювати економічне зростання.

4. Дефляційна політика застосовується для зменшення дефіциту платіжного балансу шляхом обмеження грошової маси і, відповідно, внутрішнього попиту, а відтак - переорі­єнтування національних виробників на зовнішні ринки, тобто збільшення експорту. У результаті цього, з одного боку, ско­рочення грошової маси в обігу зменшує витрати, зумовлює зниження рівня ділової активності, рівня доходів, а відтак і зниження імпорту, а з іншого - підвищення ринкової норми процента, що супроводжує політику "дорогих" грошей, зумов­лює приплив іноземних капіталів у країну, а відтак - скоро­чення дефіциту платіжного балансу. В межах цієї політики також скорочуються державні витрати і бюджетний дефіцит, що зменшує потреби у зовнішніх запозиченнях. Водночас реструкційні заходи монетарної політики можуть сприяти підвищенню обмінного курсу національної валюти, що негативно позначається на експортному потенціалі країни, а відтак і подоланні дефіциту платіжного балансу. Крім того, дефляційна політика загрожує порушенням макроекономічної рівнова­ги і може спричинити кризові явища в економіці внаслідок суттєвого обмеження платоспроможного попиту з боку під­приємств і населення.

Адміністративні інструменти валютної політики регу­лювання платіжного балансу передбачають використання дер­жавою нормативних заходів впливу на валютні відносини в країні, наприклад, встановлення валютних обмежень або про­ведення політики множинних курсів.

1. Валютні обмеження охоплюють комплекс адміністра­тивних заходів із регламентації порядку здійснення валют­них операцій з метою впливу на сальдо платіжного балансу. Так, із метою зниження дефіциту платіжного балансу в рамках політики валютних обмежень можуть вживатися такі заходи:

• обмеження норми вивезення іноземної валюти нерези­дентами;

• обов'язковий продаж валютної виручки експортерами;

• ліцензування продажу іноземної валюти імпортерам;

• концентрація валютних операцій в уповноважених бан­ках.

Ці заходи спрямовані на обмеження вивезення капіталу і стимулювання його припливу, а також стримування імпорту товарів і послуг.

Валютні обмеження, запроваджувані центральним банком, є засобом активного адміністративного впливу на операції на валютному ринку» що необхідно, як правило, для подолання дефіциту платіжного балансу.

2. Політика множинних валютних курсів полягає у адмі­ністративному встановленні державою різних офіційних курсів для різних операцій з метою забезпечення контролю за рухом капіталів та іноземної валюти. Так, із метою обмеження дефі­циту платіжного балансу органами валютного регулювання може бути встановлено занижений обмінний курс за рахун­ком поточних операцій з метою стимулювати експорт. Водно­час для обмеження вивезення капіталу за рахунком операцій з капіталом і фінансовими інструментами може встановлюва­тись і завищений обмінний курс.

Усі заходи валютної політики з регулювання платіжного балансу мають доповнюватися загальними заходами держав­ного впливу на зовнішньоекономічну діяльність. Такі заходи мають охоплювати відповідні напрями зовнішньоекономічної, бюджетної, митної, податкової, амортизаційної політики та інших напрямів державного впливу на економіку. Серед них слід назвати такі:

• стимулювання виробництва експортної продукції шля­хом надання податкових і експортних пільг;

• прямі бюджетні дотації на експортне виробництво;

• пільговий режим амортизації основного капіталу;

• страхування експортерів від економічних і політичнихризиків;

• встановлення митних бар'єрів на імпортну продукцію;

• збільшення державних витрат на науково-дослідні робо­ти з метою активізації торгівлі патентами і ліцензіями;

• контроль за імміграцією робочої сили з метою обмежен­ня переказів валютної виручки за кордон.

Таким чином, стабільність платіжного балансу країни за­лежить від ефективного, комплексного застосування як спеці­альних інструментів валютної політики, так і заходів з оздо­ровлення економіки загалом. Водночас необхідно зазначити, що ефективна реалізація валютної політики неможлива без урахування всіх можливих факторів, здатних вплинути на структуру платіжного балансу і динаміку його сальдо.